Про хлопця, що не знав страху


Хто не вірить, той хай перевірить, а було це в сімдесят сьомій державі, за скляними горами, за молочними ріками. Жила-була там жінка, і мала вона сина. Син ріс сміливим, відважним. Куди б його не посилали, всюди спокійно йшов. Коли хлопець виріс, сказав матері: – Піду в світ, хочу пізнати страх. Мати умовляє: – Сину, не залишай мене одну.

Що я без тебе робитиму? Та хлопець не послухав. Зібрала мати його в дорогу. У торбу поклала ощипка, попрощалась. Іде він, іде, а дорозі кінця-краю не видно. Не так воно швидко діялося, як в казці розповідається. Зустрічає в полі чоловіка, що оре волами.

Поклонився хлопець: – Добрий день! – Доброго здоров’я! Куди, синку, шлях тримаєш? – Іду світом. Хочу страх пізнати. – А ти до мене на службу не найнявся б? – Чому ж ні, наймуся. Тільки з тією умовою, що ви познайомите мене із страхом.

– Це можна! В моєму хліві кожної ночі два повішеники таке витворяють, що просто страх. Хлопець став на службу до газди. Одного дня орали вони в полі, і сталася біда: воли стали, плуг наче в землю вріс. Почали лагодити.

Полагодили, а сокиру загнали в стовп, на якому ті два чоловіки повісились. Увечері вернулись додому, розпрягли волів, дивляться – а сокиру забули. – Мусиш, небоже, повертатися в поле за сокирою,- наказав газда. Приходить хлопець в поле, де орали, підходить до стовпа, на котрому ті двоє повісились, бере сокиру й хоче ІТИ, коли чує людський голос: – Синку, подай води! – Ні в чому тобі подати, та й не пригадую, щоб десь тут вода була. – Подай в шапці, а вода ген там, в кущах! Та тільки напоїв одного, як чує другий голос: – Подай, сину, й мені води.

– Подам! Подав і другому, взяв сокиру, хоче відходити. – Чекай, ми тобі віддячимо! – Що там дякувати за воду? Перший повішеник сказав: – Я тобі подарую палицю, що сама б’є! Другий простягнув мішок: – Ось тобі мішок, що сам розв’язується й зав’язується.

Додому хлопець повернувся пізно. Вже всі спали. Тільки хазяїн не спав. Коли повечеряли, газда й каже йому: – Спати йди в хлів, якщо не з боягузів. Ліг хлопець в хліві спати, та так міцно заснув, що нічого не чув, нічого не видів. – Що ти чув, що ти видів? – питають рано хлопця.

– Нічого не чув, нічого не видів! – відповідає хлопець. Збирається знову газда в поле й питає хлопця: – Підеш зі мною? – Піду, якщо пізнаю страх! Коли ні, то й не піду! Газда нічого не сказав, та й що казати, коли той двох повішеників не злякався?

Попрощалися. Газда завернув на поле, а хлопець – на широку дорогу, що вела до царського міста. Назустріч бабуся. – Добрий день! – Доброго здоров’я! – Що у вас нового, мамко!

– Недобрі, синку, новини. Нечиста сила занадилась до нас. Кожної ночі забирає одного вояка. Багато-багато людей забрала, а зараз черга дійшла до самого царя. – Піду я замість царя! Показала бабуся, де живе цар. Коло палацу сторожа зупиняє: – Хто ти й куди йдеш?

– Хочу зустрітися із смертю замість царського вояка. Сторожі сподобалась відповідь. Донесли цареві, що хлопець має до нього справу. Цар велів привести хлопця до себе. – Що ти думаєш тут робити?

– запитав цар. – Хочу вечерю готувати на тому місці, де гинуть ваші вояки. Цареві сподобалась смілива відповідь. – Добре! А що ти за це хочеш? – Нічого! Дайте тільки кусок хліба і кусок сала.

Коли настала ніч, привели хлопця на те страшне місце. Розклав хлопець вогонь і пече сало. Опівночі прискочив до нього чорт: – Що ти тут робиш? – Не видиш, що сало жарю? – Іди звідси, сюди чорти на зборище сходяться. – На зло залишусь.

– Підеш, коли нас збереться багато. – Хоч би й тисяча, не піду. Розізлився чорт, свиснув, і з-під землі вискочило багато-пребагато чортів. Проганяють вони хлопця, загрожують йому. А він питає: – Ви вже всі тут, чи ще когось чекаєте? Чорти переглянулися від здивування, а один... каже: – Ще хромого старого біса нема. – От коли він прийде – й поговоримо.

Прийшов і хромий біс, прискочив до хлопця й кричить: – Тікай звідси, щоб мої очі тебе не бачили! А хлопець спокійно: – Розв’яжися, мішок! Мішок розв’язався. – Палице, зажени всіх чортів до мішка! Палиця загнала всіх нечистих до мішка.

Мішок зав’язався. – Бий їх, палице! Б’є палиця, чорти пищать, верещать, як несамовиті, просять помилувати: – Відпусти нас, що захочеш – все твоє. – Хочу, щоб на цьому місці я газдою був. – Добре, добре! – погоджуються чорти.

– А документ підпишете? – Бери так, без документа. Тут хлопець знову наказав: – Бий їх, палице! Лупцює палиця чортів. Гинуть вони в мішку й знову просять хлопця: – Підпишемо, підпишемо, тільки відпусти! – Розв’яжися, мішок! Мішок розв’язався, і чорти висипалися з мішка, як бджоли з вулика.

Хромий біс склав угоду. – А ключі від царського палацу? Тут чортяка висипав стільки ключів, що возом не повезеш. Гукнув хлопець до чортів: – Ідіть звідси, й щоб більше ніколи сюди не поверталися! Чорти щезли. Поніс хлопець документ до царя.

Всі палати освітились, зачитали документ. Хлопець висипав ключі й повідчиняв усі двері. В кімнатах знайшли багато людей – мертвих і живих. Живих випустили на волю, мертвих поховали. Привів цар хлопця до себе й питає, чим його винагородити. – Не хочу нічого, тільки хочу пізнати, що таке страх.

На прощання цар мовив сміливцю: – Дай нам знати, в якій стороні помреш, щоб по тобі всі дзвони дзвонили. Наказав хлопець закопати під вікном царя стовп й обтесати його з чотирьох сторін. – Слухайте, світлий царю! З якого боку на стовпі появиться кров, у тому напрямку мене шукайте. З цим хлопець пішов собі.

Потрапив у країну, де нестерпно палило сонце. Виломив хлопець гілляку з куща ліщинового, підійшов до ями, з якої паром несло. “Що б могло бути в цій ямі? – думає собі.- Треба подивитися”. В яму вела драбина. Спустився хлопець драбиною, дивиться – в трьох величезних казанах смола кипить, а в тій смолі грішники варяться. Підходить хлопець до казана, а назустріч йому чорт: – Що ти тут шукаєш?

– Та ось хочу гілку вмочити. – Не можна! Іди звідси! Та хлопець не йде. – Ви всі тут? Чорти переглянулися. Найстаршого, хромого біса не було між ними. Коли появився найстарший біс, хлопець наказав: – Розв’яжися, мішок!

Палиця, йди по кругу! Мішок розв’язався, і палиця загнала всіх чортів до мішка. – Зав’яжися, мішок! Бий їх, палице! І почала палиця молотити чортів. Вони пищать, верещать, просяться: – Відпусти нас, ми тобі дозволяємо – роби, що хочеш!

Хлопець тільки цього й чекав. Підійшов до казана, опустив гілку, й до неї вчепилося безліч комашок. Коли гілку витягнув, всі комашки стали вівцями. Радий хлопець, що тепер блукатиме по світу не один. Коли вже до вітки нічого не чіплялося, підійшов до мішка: – Розв’яжися, мішок! Коли чорти вилізли, палиця ще вдарила кожного на прощання. Вийшов хлопець в поле, а вівці за ним. Та так багато було тих овець, що не полічити їх й ста писарям.

Йдуть вони, йдуть, і раптом перед ними – великі ворота. Хлопець відкрив їх, і всі вівці зайшли в огорожу. З’явився тут незнайомий чоловік й каже: – Тобі не можна сюди заходити. Ти не гідний цього! Хлопцеві стало боляче від цих слів, і він пішов. В полі знайшов криницю, сів біля неї, щоб поїсти й води напитися.

Коли нахилився води зачерпнути, стрибнула жаба й заховалася під кущем. Налякався хлопець жаби й помер. Залишимо тут хлопця й підемо до царя. Слуги донесли цареві, що з одного боку стовпа потекла кров. Наказав цар своєму війську розшукати сміливого хлопця. Знайшли його там же, коло криниці. Коли принесли його в золоту палату, наказав цар дзвонити в усі дзвони, а хлопця поховати з усіма почестями.

А біля могили наказав поставити варту, щоб ніхто ніколи не порушував його спокою… От і вся казка. Все це я сам видів. Коли я сів на весло, воно мене сюди принесло. А хто не вірить, той хай перевірить.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Про хлопця, що не знав страху