Сон Герасима


Чоловік поставив будинок і положив до нього спати трьох синів. Положив на три кути й чекає, що котрому присниться. Іванові снилося, що буде з нього швець. Михайлові – що буде кравець. Питає батько наймолодшого: – А тобі що снилося? – Няньку, мені не снилося нічого,- говорить Герасим. – Як то нічого не снилося? Коли снилося тим двом, то й тобі щось мусило наснитися!

А хлопець знову: – Няньку, мені не снилося нічого. Батько взяв сокиру і хотів відтяти йому голову. А його мамка заплакала: – Чоловіче, не вбивай дитину. Ліпше понеси його у ліс, та не буде на душі гріха. Там сама звірка його з’їсть.

Чоловік послухав жінку – поніс хлопця до темної хащі і пустив живого. А хлопчина мав так з дев’ять років. Вибрався він з лісу до державної дороги. Сів серед дороги й спочиває. Бачить, їде у колясці цар зі своєю донькою. А дівчина теж мала дев’ять років. Цар об’їздить хлопця на дорозі, а царівна каже: – Няньку, візьми хлопчика для мене, аби мені не було нудно.

Цар зупинив коней і покликав хлопця: – Хлопче, скажи ти мені, як тебе зовуть? – Я називаюся Герасим. Цар далі питає: – Чешу ти ходиш блудячи по таких глухих краях? – За те ходжу, бо не сказав нянькові, що мені приснилося, та він мене поніс у густий ліс і пустив, аби мене з’їв звір. – А мені розповіси, що тобі приснилося? Герасим відповів: – Нянько не такий великий, як ви, а я йому не розповів, та й вам не розповім! Цар тільки мовив хлопцеві: – Йди долі з коляски.

Не повезу тебе, коли не скажеш, що тобі приснилося. А дівчина просить: – Няньку, не жени його з коляски. Не снилося ж йому не знати що! Цар відвернувся і мовчав. Як приїхали додому, хлопчик красно бавився із царською донькою. Але через три дні прийшло цареві на думку знову запитати: – Хлопче, скажи, що тобі приснилося. Як не скажеш, накажу відрубати голову.

– Відтинайте голову, а я не скажу! А дівчина, царева дочка, не відговорювала хлопця, лише сказала батькові: – Няньку мій дорогий, не відтинай Герасимові голову, а заклади його у мур: він там умре сам, та не будеш мати за нього гріха. У царя була одна-єдина дитина, і він її послухав. Закликав мурників і наказав замурувати хлопця. Ллє, коли мур-пики обкладали Герасима стінами, дівчина попросила: – Лишіть мені сліпі двері й зробіть місце, аби хлопець міг посидіти й лягти. Щоб у мурі не стояв навіки.

Мурники послухали царівну і все так зробили, як вона казала. Дівчина носила Герасимові три рази в день їсти і подавала в оті сліпі двері, що ніхто не бачив. І так вона годувала хлопця одинадцять років. А в одинадцятім році поганський цар написав листа її батькові: “Коли не вгадаєш, що я запитаю,- починаю з тобою війну!” І прислав красну палицю, котра була зроблена на фабриці, аби угадав: котрий кінець від кореня, а котрий від вершка. А дівчина слухає накази, що написав поганський цар. Приносить Герасимові полуденок у мур та подає йому, а хлопець питає: – Маріко, що там нового? Це він раз її спитав за одинадцять років, відколи був у мурі.

Царівна сказала: – Недобрі новини, бо поганський цар виголосив нянькові війну. Прислав йому палицю, аби вгадав, котрий кінець від вершка, а котрий від кореня. Як не вгадає, то – війна. А Герасим каже: – Іди додому та ляж спати. Устанеш – скажи няньові, що тобі приснилося: най понесе палицю на воду.

І котрим кінцем палиця буде за водою, та той від вершка, а другий від кореня. Цар так і зробив, як йому порадила дочка. Послав добру відповідь поганому цареві. Тоді поганин розсердився. Прислав йому трьох коників однакової шерсті, однаково великі, щоб угадав, котрий із ] них старший, котрий середущий, а котрий наймолодший, І Цар дуже зажурився і розказує дочці, яка на нього біда впала. А дівчина зібралася з полуденком до хлопця.

Герасим питає: – Маріко, що нового? – Ой, є нове, бо поганин-цар прислав нянькові трьох коней однакової масті, однаково великих і наказав йому вгадати, котрий із них старший, котрий середущий, а котрий наймолодший. Герасим їй каже: – Ото мале діло! Іди додому й лягай спати. Вранці скажи нянькові, що тобі приснилося, аби поклав тим коникам їжу в три посудини.

В одну – кукурудзу, у другу – овес, а в третю – молоко. До кукурудзи прийде старший, до вівса – середущий, до молока – молодший. Цар усе те виконав, що казала дівчина. Так і було: до кожної посудини прийшов окремий коник. Цар написав поганинові, котрий старший, котрий середущий і котрий молодший. Поганин розсердився ще гірше і прислав листа: “Коли ти такий мудрий, то вистріли зі сходу на захід у той час, коли простягну виделку до тарілки. І вистріли так, аби мені влучив у палець”.

Цар дуже зажурився. – Ой, тепер біда! – каже своїй доньці. А донька взяла полуденок і прийшла до Герасима. – Що є, Маріко, нового? – Велика біда: поганин прислав листа, аби нянько вистрілив зі сходу на захід, коли той протягне виделку до тарілки, і щоб влучив йому... в палець.

Герасим порадив: Іди додому спати, а потім скажи нянькові, що тобі приснилося: ото ніхто не годен зробити, лише хлопець, котрого ви дали замурувати того й того року. Цар дуже пожалів, що він такого хлопця дав закласти в мура, аби там загинув. Закликав мурників і наказав їм розібрати мур, аби на порох Герасима не впала ані грудочка. Мурники розмурували й бачать, що там не порох з Герасима, а стоїть такий хлопець, що вже ледве вміщається в мурі. І скоро дали знати своєму цареві. Цар наказав, щоб хлопця обстригли, поголили, вмили і красно убрали. Коли прийшов Герасим у палац, цар поклав на нього свою корону і говорить: – Царюй віднині ти. І віддав за хлопця свою доньку, котра годувала його в мурі.

І Герасим розказав цареві свій дитячий сон. – Мені тоді снилося, що я візьму царівну і на своїй шаблі буду нести царську голову. Він зробив собі дерев’яну гармату, аби з неї бити в ту хвилину, коли поганин наказав стріляти зі сходу на захід. І коли прийшла ота хвилина, Герасим нараз вистрілив із гармати і вибив поганинові виделку з руки, ще й руку відбив. Поганин дуже розсердився і написав йому: “Приходь до мене в гості. Маєш поїсти, що тобі наложу, а як ні – то злою смертю загинеш!” І Герасим убрався як цар, запріг коні й зі своїм слугою подорожує до поганина.

Їде він дорогою і під’їхав до води. Бачить, якийсь чоловік п’є воду. Сперед нього вода є, а за ним уже нема. Герасим дуже дивується: що то за чоловік? А чоловік оглянувся: – Чого ти дивуєшся, що я собі п’ю воду?

Еге, я не дивуюся, що цар вистрілив і нараз відбив поганинові руку! Герасим сказав: – Ото був я. А ти хто такий? – Перепийвода,- відповідає чоловік. Та й питає: – Куди ти їдеш, царю? – До поганина на гостину. – А чи буде там дещо випити?

– Буде, буде. Лише ти ходи, Перепийводо! їдуть уже троє. Бачать вони: на одному полі оре дванадцять плугів, а за плугами ходить чоловік і поїдає усі скиби. Герасим знову зупинився і дивується: – Як можна стільки їсти? Орач оглянувся і каже: – А чого дивуєшся? Еге, я не дивуюся, як цар вистрілив та відбив поганинові руку.

– Та то був я,- говорить Герасим.- А ти хто такий? – Я – Сирозем. Куди їдеш, царю? – До поганина на гостину.

– Чи йти і мені з вами, чи буде там що їсти? – Ходи, буде досить! І їдуть уже четверо. їдуть вони й бачать: горять чотири купи дров, межи ними чоловік гріється, але йому холодно. А то був Мороз. Він оглянувся на Герасима: – Чого ти так дивуєшся, що чоловік змерз? Еге, я не дивуюся, що цар вистрілив зі сходу на захід і вибив поганинові виделку з руки, а заодно відбив і руку.

Герасим сказав: – То був я. – Куди їдеш, царю? – До поганина на гостину. – Чи йти і мені з вами? Чи буде там що поморозити? – Ходи, буде!

І подорожують: Герасим із слугою і три леви-велети – усіх п’ятеро. І бачать: ступає з гори на гору якийсь Валигора. Герасим здивувався, що то за чоловік. А той обернувся. – Чого ти так дивуєшся? Еге, я не дивуюся, що цар вистрілив зі сходу на захід і нараз відбив поганинові руку. Герасим відповів: – Ото був я і їду тепер до поганина на гостину.

– Чи йти і мені з вами? – Ходи. Зібралися вони і заходять у поганську державу. А в тій державі повно м’яса обабіч дороги, і все воно сире. Леви просять, що дуже голодні. Герасим дозволив їм поїсти.

Їли, пили, курили – і так їм не досить. Прийшли вони до поганина й кажуть: – Давай нам іще, бо того, що ти приготував, не вистачило. А він більше не дав їм нічого, лише сказав Герасимові: – Як твій слуга принесе води із криниці скоріше, аніж моя служниця, то добре. Як ні – втратиш державу. А в поганина служницею була повітруля.

Взяла вона кухоль і полетіла до криниці. Герасимів слуга Валигора сидів і дивився. А коли побачив, що служниця вже коло криниці, простяг руку та її притис, а другою рукою взяв кухоль і подав поганинові. Тоді їм дали спати одну залізну хижу. Поганин їх там замкнув. Потім закликав своїх слуг, аби обклали хижу соломою і дровами й запалили вогнище.

Скоро так розпекли хижу, що Герасим уже не міг дихати, одяг на ньому почав тліти. І гримнув на Мороза: – Уставай, Морозе, бо велика біда – горимо! А Мороз прокинувся і зняв із себе шубу. Як потрусив, то вогонь погас, іній укрив стіни. Рано поганин посилає служницю, аби пішла принести кістки із гостей. Служниця взяла ключа і відімкнула хату. Дивиться, а гості собі сплять.

Скоро повернулася і каже поганинові-цареві: – Не згоріли, лише сплять. А вони тим часом підвелися і приходять до злого царя. Герасим витяг шаблю і нараз відтяв поганинові голову. Настромив її на шаблю і їде з левами у свою країну. Приїхав додому і добре потім жив зі своєю жінкою і царював, доки не помер.



1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (No Ratings Yet)
Loading...

Сон Герасима